Де природа й мистецтво злилися в одне

06.12.2018 12:14
shadow

Автор Катерина Сукманюк

Посилання в тему
  • Першоджерело статті, он-лайн видання "Ультра-Україна"

motoСкажіть, ви часто подорожуєте мотоциклом? Так? Тоді ви, напевно, по-справжньому зрозумієте мене, коли я скажу, як же це романтично!.. Ні? Тоді мушу пояснити: тут не йдеться про романтику в її звичному розумінні. Ніяких свічок, квітів чи цукерок, повільних танців і всього такого. Ідеться про романтику подорожі…

Мабуть, задавалося б дивним, якби я називала романтикою відчуття, коли ноги та деякі інші частини тіла „відпадають” після 3-годинної їзди, чи відчайдушну боротьбу зі сном, щоб не випасти із сідла (бо ж прокинулася о 4 ранку)? Та якщо я скажу, що всі ці 3 години (а це лише в один бік) я міцно обнімала водія, який за неймовірним збігом обставин виявився моїм коханим;) (знову ж таки, щоб не випасти з сідла!), то ви вже будете більш схильні мені вірити. А це, запевняю вас, не єдина насолода в мотоподорожі з хлопцем.

Palats1Але я, власне, не про це. Куди ж ми цього разу їхали? До однієї з найдивовижніших пам’яток садово-паркового мистецтва не лише в Україні, але й у Європі – Качанівки.

Трохи історії

У XVIII ст. Качанівка, що знаходиться в Чернігівській області, Ічнянському районі, на березі річки Смош, дісталася графові П.О. Рум’янцеву-Задунайському. Для нього й був побудований прекрасний палац у романтичному стилі за проектом Карла Бланка, який до сьогодні, хоч і не в первинному вигляді, залишається серцем усього парку. Пізніше ця місцевість перейшла до рук поміщика Григорія Почеки та його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). При ньому розширилися межі маєтку й був закладаний пейзажний парк.

До славнозвісного роду Тарновських, з іменем яких, власне, й асоціюється Качанівка, садиба перейшла в 1824 році. За Тарновських – багатих поміщиків, цукрозаводчиків і меценатів – Качанівка перетворюється на справжній Palatsкультурний осередок України. Перший із роду, Григорій, удосконалив інтер’єр палацу, організував свій хор та оркестр, зібрав величезну бібліотеку та мистецьку колекцію, а по смерті передав маєток своєму племіннику Василеві Тарновському-старшому.

За часів Григорія та Василя Тарновських у Качанівському палаці й парку побували багато культурних діячів, зокрема Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Максимович, Михайло Врубель, Василь Штернберг і багато інших (у гостьовому альбомі було залишено понад 600 автографів). Саме тут працював над створенням своєї опери „Руслан і Людмила” Михайло Глинка (у парку й досі є альтанка Глинки). Неодноразово відвідував Тарновських і Тарас Шевченко.

Та найбільшого культурного розвою Качанівка зазнала за панування Василя Тарновського-молодшого, відомого своєю пристрастю до колекціонування українських старожитностей. Він зібрав унікальну колекцію, у якій були такі раритети, як шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи та Семена Палія, козацькі клейноди,Verkhivka гетьманські універсали, портрети гетьманів і старшин (ця збірка стала основою експозиції Чернігівського краєзнавчого музею), а також 758 (!) одиниць малюнків і рукописів Великого Кобзаря. Відомо, що тут працював Ілля Рєпін над своєю знаменитою картиною „Запорожці пишуть листа турецькому султану” – вивчав і змальовував козацьку зборю, клейноди. Крім того, Василь Тарновський був залюблений у свій парк, що саме при ньому став одним із найдивовижніших і найзеленіших куточків Європи.

На жаль, широке життя в розкошах, колекціонування цінних речей, меценатство призвели Василя-молодшого до банкрутства. Отож, у 1897 році він був вимушений продати свою викохану садибу багатому цукрозаводчику й колекціонерові Харитоненку. Новий власник належним чином дбав про маєток: відремонтував і розбудував палац і садибні будівлі, розширив межі парку та навіть провів електрику й телефонний зв’язок на території садиби. Після його смерті Качанівка недовгий час належала його доньці з чоловіком, Олені та Михайлові Олівим, які також намагалися підтримувати імідж культурного осередку, проте давня слава Качанівки була вже позаду.

У 1918 році садиба була націоналізована Радянською владою. Із 1925 по 1932 роки в Качанівці розміщувалася дитяча комуна ім. Воровського, а з 1932 Galyavynaдо середини 1933 тут перебувала військова частина. Надалі парк із палацом використовувалися в лікувально-оздоровчих цілях. Маєток занепадав, аж поки його не оголосили заповідником у 1981 році (2001 – надано статус Національного). Відтак цю перлину української культури було відновлено й належно поціновано.

Сьогодення

Отже, після стількох років Качанівка перед нами, туристами, постає в усій своїй красі й величі. Сьогодні кращого місця для відпочинку та єднання з природою й мистецтвом годі й шукати. Про це свідчить принаймні кількість весіль, що їх ми побачили протягом нашого візиту (тут знову романтика…).

Сучасний парк справді вражає насиченістю барв. Ідеш – і все довкола милує око такою сповненою життя зеленню. Загальна площа парку –Ozero 560 га, і ростуть у ньому більш як 50 видів дерев і 30 видів кущових, серед яких також є екзотичні рослини (бархат амурський, катальпа та інші). Крім цього, серед цієї зелені багато води – аж 12 ставків загальною площею понад 125 га, найбільший з них – Майорський. Усе це – мальовничі пагорби, сплетіння густої зелені, широкі сонячні галявини та свіжість водойм, місточки, овіяні легендами гірки Кохання та Вірності, „Романтичні” руїни на березі великого ставу – якнайліпше сприяє відпочинкові душі й тіла.

Що ж до самого палацу, то, як на мене, його варто споглядати ззовні. Усередині в буквальному розумінні лишилися голі стіни: увесь інтер’єр, окрім одного дзеркала й фортеп’яно, було винесено. Тож насолоджуватися залишається хіба що розповіддю екскурсовода та красою сходів, стін і стель.

RuyinyОбходивши все, що могли, й наївшись морозива, ми лежали на м’якій зеленій траві, дивилися в безодню неба й дослухалися до співу пташок. А далі вже вся романтика, про яку я вам говорила ще на початку… Хто зна? Може, і наше весілля відбудеться тут, у казковій величі Качанівки, де пахне Україною, пахне життям, мистецтвом, коханням…

P. S.

Не можу не закінчити розповіді про власне мотоподорож – наш шлях додому. Поверталися ми не дуже рано, у дорозі починало вже сутеніти, і раптом ми проїхали якусь браму, за якою була довга стежка з густими заростями темної хвої обабіч, а вдалині майорів білий палац! Ми зупинилися. Виявилося, що це був Сокиринський маєток, котрий знаходиться неподалік від Качанівки (цього ми не усвідомлювали), так само славний своєю історією. Час для відвідування вже, очевидно, закінчився, проте хвіртка була відчинена й ми крізь неї змогли проїхати. Сам палац мене вразив навіть більше, ніж Качанівський. Тож ми Romantykaвирішили, що наступного разу обов’язково заїдемо сюди на довше!

Тим часом сонце сідало й по праву руч від дороги нам відкривався фантастичний захід… Я мрійливо розглядала різнокольорові химерні хмаринки в небі. Одна з них точнісінько повторювала форму корабля з великим рожевим вітрилом! Я затамувала подих… Міцніше притулилася до свого коханого водія й подумала, що все наше життя – дивовижна казка, треба тільки вміти її побачити…